Що визначає долю кожної людини?

   Складно розмірковувати над тим,що визначає нашу долю.Важко з впевненістю дати відповідь на це питання,адже ми не знаємо,контролюються наші дії ланцюгом подій минулого,чи ми є вільними художниками ,які пишуть свою долю самостійно?
    На мою думку,кожна людина має творити свою долю сама.Тільки ти сам можеш приймати рішення,від яких,по суті,буде залежати твоє подальше життя.Немає у світі ні єдиної людини,яка хоч раз не нарікала на " важку долю".Щось не виходить,не вистачає сил?"Така моя доля".А чи задумувались ви над тим,чи достатньо було прикладено сил для досягнення мети?
    Я вважаю,свою долю можна написати самостійно.Написати за допомогою праці та наполегливості.Ми не знаємо,що нас чекає нас за рогом,та я впевна,що можна змінювати долю зараз,та діяти задля кращого.
     Нам не відоме своє майбутнє,тому ми можемо збудувати його власноруч.Як сказав Лінас Вепстас :"якби майбутнє було визначено, у нас би точно не було свободи волі, і не було б сенсу брати участь в плині часу. »
А поки ми живемо,тільки ми є художниками нашої долі.

Чому так важко порозумітися з іншими? Чому так нестерпно важко зрозуміти інших? 

Інколи, роблячи неправильно, ми навіть не помічаємо, що своїми діями ми приносимо нестерпний біль .А нащо взагалі намагатися зрозуміти інших? 
Можливо, краще буде просто не лізти у чужу душу, яка наповнена незліченними темними лабіринтами з яких просто не має виходу? 
Чи маємо ми право блукати темними, як ніч, коридорами та тривожити сплячих,засмучених демонів?
Що може статися з людиною, якщо ці потворні, сонні істоти прокинуться від давнього сну та почнуть нестримно руйнювати твою свідомість, змальовуючи у пам'яті усі ті найстрашніші моменти та думки, які ти так невпинно намагався поховати у найдальші закутки свого душевного лабіринту .
Вони починають рвати на частини твій розум,твою свідомість. Наповнювати тебе до останньої краплі,без залишку: нещадним, оскаженілим минулим. Воно руйнує тебе, приносячи пекельний, лютий біль, руйнуючи тебе на сотні маленьких, чорних уламків. Не залишаючи ні єдиного щастя знову стати щасливим..

 Нема нічого сильнішого за материнську любов..

 Від  матері  до  матері  дорога-  

Це  просто  називається  -  життя!

 Д.Павличко.

  Мати, мама, ненька, матінка-скільки ніжних почуттів викликають у мене ці слова.           Звичайно,для кожного із нас найближча та найдорожча у світі людина -це наша рідна матуся.Адже, саме вона подарувала нам життя, пестила, ночей не досипала. Материнська любов -трепетна і пристрасна, вона ніжна і ненавязлива, вона дужа та вічна. Недарма, письменники і поети протягом багатох віків оспівують у своїх творах любов до матері, як до найбільшої цінності в наш час. Ненька надає і надихає нас на добрі справи, віддає все, що має: тепло своєї душі, своє серце і безмежну любов.Її колискові супроводжують нас протягом усього життя, а мудрі поради допомагають долати труднощі на нашому життєвому шляху. Їй дорогій і милій присвячували свої поезії Тарас Шевченко і Леся Українка,Василь Симоненко і Андрій Малишко.

  Найбільше мне вразила поезія Василя Симоненка"Лебеді материнства".На мою думку, в цій колисковій, як найбільш повно розкривається уся ніжність материнської любові. Мати, сидячи біля колиски маленького сина, мріє про кращу долю для нього, плекаючи в його серці память про те, що:"за тобою, завше, будуть мандрувати,очі материнські і білява хата".І справді, де б ми не були, в яких далеких країнах ми не опинились,але материнське серце та безмежна любов завжди будуть з нами.

 Любов матері, мабуть, найбільш сильна та безкорислива. Ненька настільки любить своїх дітей, що заради них вона може піти абсолютно на все. Заради спасіння своєї рідної кровинки, мама може віддати навіть власне життя.  Багато письменників зверталися до теми материнства у роки революції. На мою думку,саме в цей важкий час яскрово виражається любов не тільки рідної Батьківщини, але й матері.Такі твори,як "Скорбна мати"П.Тичини і "Мати"Г.Косинки,найбільш чуттєво показана самопожертва матері задля порятунку дітей.

   Особливе враження справила  на мене новела  М.Хвильового "Мати",написана у 1927 році.У цій новелі змальвано образ жінки-матері, сини якої опинились по різні сторони барикад у роки громадянської війни.Виховуючи двох синів, жінка не могла і уявити собі, що її діти стануть запеклими ворогами. Мати не пізнає свої дітей. Криваві будні війни, класова ворожнеча, ігнорування усіх принципів гуманізму уподобили їх до хижих звірів, готових заради"світлих ідей революції"вбити один одного.

У розпачі жінка підставляє під сокиру старшого сина  власну голову,рятуючи тим самим молодшого. Чи мала вона інший вихід?Напевно,кожен вирішить для себе це сам. 
Мати...Перед нею схилялись царі і владики світу:"перед нею помолюсь,-писав Т.Г.Шевченко,-мов перед образом святим".Яке життя ви б не прожили,чого б ви не досягли,у скруті та у щасті ,ніколи не забувайте про найріднішу людину-свою неньку,адже саме завдяки їй ви  стали тими,ким ви є. 

Мы чертовски плохо знаем свое окружение.Вот живем и не замечаем чудес и необычностей в нашем сером мире. Да-да,я говорю именно о людях. Живем и не замечаем людей, которые рядом и делают нашу жизнь чуточку лучше. Вот и ты.Совсем рядом, а я, даже не могла предугадать, что узнаю тебя лучше.С виду неприметный, но узнать тебя поближе и можно утонуть.Ты как будто кофе с корицей,никогда не подумаешь,что ты сможешь испробовать его, а потом не можешь оторваться. Так и ты. И Чем больше я узнаю тебя, тем мне больше охота растворится..

"Читаючи авторів, які гарно пишуть, звикаємо і гарно говорити"Вольтер.

Чи актуально в наш час вміння красиво і правильно говорити? Звісно так,адже від вміння правильно та красиво висловлювати свої думки залежить наш успіх, кар'єра та елементарне ставлення інших людей до своєї особистості.
Напевно, Ви згодні з тим, що спілкування з людиною, яка висловлює свої думки літературною мовою ,набагато приємніше, ніж з людиною,яка говорить нецензурною, отруйною мовою.
Ні для кого не секрет, що читаючи, людина розширює свій кругозір,розвиває пам'ять, увагу, образне мислення і звичайно, свою фантазію.
Читаючи гарні книжки хороших авторів, людина розширює свій словниковий запас та вміння використовувати літературні слова у своєму лексиконі.
Чи помічали ви, що після читання книги, яка написана зрозумілою, але в той час красивою мовою, висловлювати свої думки набагато легше.Лексикон наповнюється динамічними,яскравими та влучними словами, тим самим допомагаючи формулювати та висловлювати власні думки.
Переконавшись у цьому може кожен на власному досвіді. Достатньо просто прочитати декілька творів світової класики і ви побачите, той "хто не міг і двох слів зв'язати "почне висловлювати свої думки чіткіше, підбирати потрібні слова та позбавлятися слів-паразитів.
Доказом цього є історія з власного життя.Я давно захоплююсь літературою, як творами світових класиків так і творами української літератури.На 4му курсі мені випала "честь" складати іспит з філософії.Звичайно,філософія -це непросто наука і потребувала багатих знань та великого словникового запасу.Отож,озброївшись усіма знаннями та згадавши усі перли нашої багатої рідної мови  я пішла на іспит. Не буду розповідати, яким важким був цей іспит, але з гордістю можу сказати, що пристрасть до читання допомогла мені скласти його на відмінно 👍
Адже, я висловлювала свої думки яскраво,використовуючи усе багатство літературної мови.
Читаючи авторів класики, таких як:Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Старицький, Іван Франко та Тарас Шевченко, а також світових класиків:Еріх Марія Ремарк, Вільям Шекспір, Франц Кафка, Гарсія Маркес ми вбираємо в себе найкращі зразки літературної мови, тим самим звикаємо гарно говорити.
Отож, читайте, читайте з захопленням, читайте перлини класичної літератури та плекайте в собі вміння закохувати  лише одним словом..